Поради від Тараса Шевченка

Читаючи щоденник, листування, свідчення приятелів та думки шевченкознавців, автор виокремила поради, які показують щирість Шевченкової віри і можуть навчити дечого дуже важливого.

1. Не вихваляйся своїм талантом, а допомагай іншим вдосконалюватись!

З періоду його навчання у Петербурзі відомо, що Шевченко дуже переживав за неуспішних студентів і прагнув допомагати їм. Як свідчать очевидці, мистець будучи ще кріпаком і працюючи з групою майбутніх художників-підмайстрів  над розписами у Санкт-Петербурзі, «не встрявав у змагання на кращу роботу, не прагнув виділитися серед інших, але допомагав слабшим і тим заслужив повагу у них та всіх тих, хто спостерігав за його працьовитістю і старанністю».

2. Будь щедрим до потребуючих!

Важливу пораду від Тараса Григоровича зустрічаємо у спогадах його приятеля Олександра Афанасьєва-Чубинського: «Треба сказати, що Шевченко, крім цілковитої безкорисливості, не любив і навіть боявся всіляких грошових розрахунків… Він ніколи не відмовляв тим, що просили, а бували часи, коли в нас спільний капітал зменшувався до кількох гривен. Тарас Григорович завжди брав дрібну монету для подання милостині. Співчуття до злиднів і горя інших приводило його іноді до найнаївніших сцен, і це ще більше вабило кожного до його особи… Певна річ, поважаючи таку його рису, я ніколи не говорив йому про це, бо не влаштовувати ж слідство — варто чи не варто подавати милостиню; але багато знайомих із співчуття радили Шевченку берегти свої фінанси. «Я й сам знаю, — відповідав він, — та нехай лучче тричі одурять мене, а все-таки учетверте подам тому, хто справді не бачив, може, шматка хліба»».

3. Не забувай підтримувати друзів у важкі хвилини!

Шевченко мав багато друзів, і всіляко виявляв свою небайдужість до них. Вміння щиро розрадити, співпереживати дуже помітне у Шевченкових листах. 1853 року перебуваючи у засланні поет дає дуже емоційну відповідь у листі до приятеля Козачковського Андрія: «Грустный мой, плачевный мой друже! Чем, скажи, я порадую твое горестное сердце? Ничем. На подобные слезы мы, люди, не имеем сушила, дружнее участие ослабляет наши полугорести, но великое горе, как твое теперь, может ослабить только один наш общий помощник и сердцеведец! Молися, если можешь молиться… Веруй! И вера спасет тебя».

4. Читай Святе Письмо

«Усе життя, від раннього дитинства Шевченко не розлучався із Священним Писанням. Кілька людей свідчили, що він напам’ять знав майже увесь Псалтир», запевняє шевченкознавець Дмитро Степовик. Про життєву прив’язаність Шевченка до Біблії неодноразово згадує й сам поет. До прикладу в час перебування на засланні 1 січня 1850 року він ділиться своїми переживаннями  із Варварою Рєпніною: «Я тепер, як падаючий в безодню, готовий за все вхопиться – жахлива безнадія! Настільки жахлива, що одна тільки християнська філософія може боротися з нею… Єдина відрада моя нині – це Євангеліє. Я читаю його без вивчення, щодня і щогодини».

5. Не будь байдужим до біди інших, навіть чужинців чи недругів

Друг Олександр розповідає про випадок, коли прибігши на пожежу Тарас Григорович проявив самовідданість, кинувшись рятувати майно погорільців: «Він нарівні з іншими виносив різний мотлох і, коли все закінчилось, виголосив промову до християнського населення, що діяло якось неохоче… Шевченко палким словом докоряв присутнім за байдужість, доводячи, що людина у скруті й біді, хоч би якої була нації, хоч би яку сповідувала віру, стає нам найближчим братом.»

6. У найважчих моментах будь оптимістом!

Покладаючись в житті на Бога, Шевченку часто вдавалось не панікувати у важких обставинах, зокрема під час арешту в Києві: «Хто бачив його на шляху з Києва у Петербург, куди його везли під наглядом поліційного чиновника, — писав друг Тараса, Микола Костомаров, — казали, що він був надзвичайно веселим, весь час жартував, співав пісні, і взагалі поводив себе так, що на одній станції наглядач, записуючи в подорожню книгу, де значився чиновник із заарештованою особою, зауважив, що важко довідатися з вигляду, хто з подорожуючих заарештований, а хто везе арештанта».

7. Не бійся говорити про свою віру

Шевченко був щиро релігійний, і про це сам виразно твердить у своєму «Деннику» пишучи: «О, як солодко, як невимовно солодко вірити в це прекрасне майбутнє! Я був би байдужий, холодний атеїст, якби не вірив у цього прекрасного Бога, — в цю чарівну надію»! Не тільки щоденники й листування, а я вся творчість мистця переповнена свідченням віри. І в деяких випадках це крик душі, як от у написаній Шевченком поемі «Тризна»(1843, переклад Наталії Горішної):

«Ми без надії всі самітні! Надія — Бог, а віра — світло!»